Адвокатом Адвокатського об’єднання “G&D” Головатенко Ольгою Сергіївною в судовому порядку відстоювались інтереси роботодавця в трудовому спорі з колишнім працівником. Наслідком судових “баталій” стало те, що Київським апеляційним судом було враховано позицію, яка була висвітлена в поданій нами апеляційній скарзі. Більш детально хочемо зупинитись на важливих аргументах, що стали підставою для часткового задоволення апеляційної скарги.
Так, недосконалість трудового законодавства на сьогоднішній день це біль роботодавців. Темі щодо порядку стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку присвячено чимало статей на просторах інтернету і не тільки. Норми трудового права загалом, як і норми, що регулюють порядок, строки виплати заробітної плати при звільненні, строки звернення працівника безпосередньо до суду за вирішенням трудових спорів, є чинними майже 40 років, причому майже в незмінній редакції.
Час іде, суспільство змінюється і норми трудового права мають бути підлаштовані до реальних змін, які відбуваються у суспільстві, що нажаль враховується законодавчою гілкою влади лише частково.
Більш типова ситуація, з якою зустрічаєшся при аналізі судової практики з трудових спорів, є недобросовісність роботодавців, які притягуються до відповідальності за порушення трудових прав та гарантій працівника. Однак на практиці нерідко також маємо справу саме із недобросовісними працівниками, які не прагнуть своєчасно відновити та реалізувати своє порушене право та отримати справедливе відшкодування за таке порушення, а використовують правові механізми не для захисту, а для наступу, залишаючись у статусі жертви.
Цю статтю хочемо присвятити темі щодо порядку, строків звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку .
Так, статтею 47 Кодексу законів про працю встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У відповідності до статті 116 Кодексу законів про працю, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 Кодексу законів про працю передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, статтею 233 Кодексу законів про працю встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
За нашою думкою ці, в цілому прогресивні та соціально орієнтовані норми трудового законодавства є підґрунтям для істотних зловживань та недобросовісного здійснення працівниками своїх прав. Встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами роботодавця та працівника.
Як показує аналіз судової практики, досить часто працівники, які були звільненні за власним бажанням, лише через декілька років, а в деяких випадках, через 10 і більше років, звертаються до суду з вимогою щодо стягнення заборгованості з колишнього роботодавця по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, з моменту звільнення і до моменту звернення з даними вимогами до суду колишній працівник не вчиняє жодних дій, які спрямовані на відновлення своїх порушених прав.
Метою таких дій працівника на нашу думку, є не стягнення заборгованості по заробітній платі з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього.
Загальними засадами цивільного законодавства, які встановлені статтею 3 Цивільного кодексу України і які субсидіарно мають застосовуватись до трудових відносин, є справедливість, добросовісність та розумність.
Нажаль законодавство України не передбачає обов’язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних сум при звільненні, як і не передбачає обов’язку документально фіксувати факт такого звернення.
Однак, працівник у трудових правовідносинах має діяти добросовісно, при цьому не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі та будь-якого зловживання правом в інших формах.
З урахуванням того, що чинне трудове законодавство є явно застарілим, не відповідає суті регульованих ним відносин, саме судова практика має збалансувати інтереси сторін трудового процесу.
В Постанові Київського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у справі № 761/5478/2020, в якій наше Адвокатське об’єднання “Джі енд Ді” представляло інтереси роботодавця, суд врахував нашу позицію та прийшов до наступних висновків :
“Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов’язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача колегія суддів апеляційного суду вважає справедливим, прапорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи , які мають юридичне значення та наведеним вище критерія, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні Позивача виплат у сумі 61 489,09 грн. (заявлено в позові суму в розмірі 122 964,18 грн.) … ”. За результатами розгляду цієї справи сума стягнення була зменшена у двічі.
Заслуговує на увагу Постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у якій Велика Палата Верховного суду України прийшла до наступних висновків :
“…..Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні…”.
Водночас в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2020 року, справа N 569/6583/16-ц, провадження N 61-25562св18, суд прийшов до наступних висновків :
“… з моменту звільнення з роботи позивач не звертався до відповідача про виплату йому нарахованої заробітної плати за період з 02 жовтня 2000 року до 15 червня 2001 року та не навів поважні причини, що перешкоджали йому звернутися до відповідача чи суду за захистом своїх прав.
Суди першої та апеляційної інстанцій, зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, врахували фактичні обставини справи, зокрема, що заявник протягом тривалого часу не звертався до роботодавця із вимогою про погашення йому заборгованості за заробітною платою (15 років), а також застосували принцип співмірності.…”.
З урахуванням викладеного, на нашу думку при вирішенні даної категорії трудових спорів мають бути застосовані принципи розумності, справедливості та пропорційності, та на зазначених підставах суди повинні зменшувати розмір відшкодування, що передбачене статтею 117 КЗпП України.